Година спілкування "Дружний клас".

Формування мовленнєво-комунікативних компетентностей молодших школярів на уроках читання

Стаття

Фурман Т. І.

У статті розглядається сутність формування мовленнєво-комунікативної компетенції учнів початкової школи. Розкрито можливості використання практичних вправ як засобу формування мовленнєво-комунікативних компетентностей молодших школярів на уроках літературного читання, спрямованих на реалізацію учнями їх індивідуальних здібностей.

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні одним із найактуальніших завдань є  формування мовленнєво-комунікативних компетентностей школярів, тобто формування здатності розв’язувати за допомогою мовних засобів комунікативні завдання в конкретних формах та ситуаціях спілкування. Сьогодні школа повинна за­безпечити формування й розвиток інтелектуаль­ної, творчої та ініціативної особистості, здатної жити за принципово нових умов, реалізувати себе в житті, бути успішною й сприяти розвитку су­спільства. Нині початкова школа – це школа самореалізації й самоактивізації особистості, а завдан­ня вчителя – не  лише дати учням певний обсяг знань і вмінь, а й навчити їх спілкуватися, сфор­мувати людину, здатну творчо мислити, ухвалю­вати рішення, розв’язувати проблеми, мати свою позицію, брати на себе відповідальність, адаптува­тися до умов життя, здатну до мобільності, швид­кої зміни соціальних ролей, тобто бути людиною компетентною. Сформувати таку людину неможливо без оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання, самоствердження в житті, творчого самовираження. Новий Державний стандарт підтверджує те, що метою освітньої галузі "Мови і літератури" є розвиток особистості учня,

формування його комунікативної компетентності та загальних уявлень про мову як систему і літературу як вид мистецтва [4, С. 5]. Суспільству майбутнього потрібні люди з ак­туальними знаннями, гнучкістю й         

критичністю мислення, високими адаптаційними можли­востями. Саме це зумовило вибір проблеми. В основі розвитку різних навичок мовленнєвої діяльності лежить уміння слухати й розуміти усне мовлення [1, С.24 ].

Нині система освіти зорієнтована на формування комунікативної компетенції школярів, тобто формування здатності розв’язувати за допомогою мовних засобів комунікативні завдання в конкретних формах та ситуаціях спілкування [5]. З-поміж ключових компетентностей значна роль належить саме комунікатив­ній компетентності. Від рівня опанування мовленнєвих навичок залежить успіх людини в житті, кар’єрі, а також її майбутнє. Уміння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво свідчить народна педагогіка. Педагогічні й методичні питання формуван­ня мовленнєвої компетенції розробляли вче­ні: К. Ушинський, В. Сухомлинський, В. Бадер, О. Біляев, Т. Ладижинська, О. Мельничайко, Л. Мацько, М. Пентилюк, О. Хорошковська, М. Вашуленко. Психологічні аспекти проблеми формування мовленнєвої компетенції відображені в працях Л. Виготського, М. Жинкіна, І. Синиці, Л. Щерби. Відомо, що основним і найважливішим показником рівня культури людини, її мислення, інтелекту є мовлення. Василь Сухомлинський писав, що без поваги, без любові до рідного слова не може бути, ані всебічної вихованості, ані духовної культури  [9, С.31]. «Висока культура усного й писемного мовлення, добре знання й чуття рідної мови, - писав академік                            В. В. Виноградов, - найкраща опора, найвірніша підмога й найнадійніша рекомендація для кожної людини в її суспільному житті і творчій діяльності» [3, С.47].

У Державному стандарті базової й повної середньої освіти,  Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів в системі загальної середньої освіти серед інших ключових компетентностей особлива роль надається  комунікативним  компетентностям.  Зазначається, що розвиток мовлення - це принцип у роботі з читання, граматики і правопису  [6, С. 9]. Кожна людина користується рідною мовою, щоб передати свої думки і для  розуміння думок, висловлених іншими.  Робота

над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловленням, над орфографічнограмотним письмом має стати основою кожного уроку [4, С.11]. Тому вчителі-новатори, ураховуючи ідеї попередників та  крокуючи в ногу з часом, розуміють, що українська освіта XXI століття потребує координальних змін у структурі, змісті і технології навчання. Виходячи з цього, ми розуміємо, що формуючи мовленнєво-комунікативні компетентності в молодших школярів, ми надаємо їм змогу вільно жити в новому суспільстві, здобувати освіту впродовж життя.

Мета статті – розкрити  можливості використання різних видів практичних вправ, форм, методів та прийомів роботи на уроках літературного читання як засобу формування мовленнєво-комунікативних   компетентностей молодших школярів та довести їх  ефективність.

Розвиток мовленнєво-комунікативних компетентностей молодших школярів як одне із основних завдань їхнього інтелектуального виховання має стати серцевиною, основою роботи класовода з читання. Навчити школярів самостійно будувати зв’язні висловлення, користуватися діалогом, говорити чітко, правильно й виразно можна лише завдяки систематичним і цілеспрямованим зусиллям учителя протягом тривалого часу [8,  C.312]. Починаємо з простого: «Відгадай, хто це чи що це?» (Солона, прісна, річкова, дзеркальна, ключова, прозора, морська, джерельна, чиста «вода». «Добери влучне слово»: Що робить вітер?  «дме, здуває, рухається, перевертає, гладить», «Чи є в казці герой, якому ти симпатизуєш?», «Який він?». Опиши. Такий вид вправ виконуємо в ігровій формі: «Чарівна скринька» чи «Загадковий мішечок». У творчій вправі: «Діалог-перевтілення», необхідно оживити предмет і говорити від його імені. Наприклад, «Уяви, що ти пташка. Про що б ти могла поговорити з іншими пташками восени?» Результатом, продуктом усного монологічного висловлювання молодших школярів є: усний, письмовий твір; текст-розповідь, опис, міркування; усний та

письмовий перекази (детальний, стислий, вибірковий).         

Так, у 2 класі, вивчаючи твір Бориса Грінченка, описуючи художній образ Снігуроньки, діти складають усний твір «Чи можна було б допомогти Снігурці залишитись жити? Як?» Цьому передують такі вправи: «Змініть кінцівку казки так, щоб Снігурка залишилась жити у Діда і Баби», або «Пофантазуйте, як могла б по-іншому закінчитись казка?», «З’єднай назви казок з людськими якостями»: «Ріпка» - працелюбність, «Рукавичка» - чуйність, «Снігуронька»  - доброта.  Формуючи навички говоріння, які передбачають побудову діалогічних і монологічних висловлювань, на кожному уроці ми створюємо ситуації,  які змушують дитину говорити, спонукають до висловлення думки: відповідь на поставлене запитання; побудова діалогів за зразком, малюнком, словесно-описаною ситуацією; обговорення життєвих ситуацій, складання текстів; побудова своїх висловлювань на основі прочитаних чи прослуханих творів;  імпровізація казок, словесне малювання. Наприклад, ігрові вправи: «Продовж речення», «Уяви», «Припущення», «Ланцюжок слів». «Заговори до мене, щоб я тебе побачив», — говорить народна мудрість. З цією метою проводимо вправи для розвитку діалогічного мовлення: «Слухай уважно – відповідай», «Питання – відповідь», «Продовж речення»: «Що нагадують дерева, вкриті інеєм?», «На що схожа галявина пролісків, коли ми її розглядаємо здаля?» - такі проблемні питання  спонукають дітей до мислення. Вправа «Чомучки» і «Всезнайки» дозволить одній команді перетворювати  дане речення на питальне,  а іншій дати  відповідь на поставлене питання. Цю роботу здійснюємо  не тільки на спеціально відведених уроках, а й у процесі вивчення різних тем, опрацювання всього програмного матеріалу з читання.

Школа має готувати дитину до майбутнього життя. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток. Не завжди дитина, яка зазубрила правила, може зв'язно висловитися, спілкуватися з людьми.

         Одним з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності учнів

є  читання. Тому так важливо саме в початкових класах сформувати в учнів

технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра [ 8, С.318].                   В.О. Сухомлинський говорив: «Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці» [9, C.36]. Читання є основою опанування всіх наук, розвитку людського інтелекту. Розвиток мовлення молодшого школяра виявляється в тому, що формується навичка читання. Під час читання словниковий запас учнів активно поповнюється, а висловлювання стають найповнішими, найемоційнішими, найяскравішими. Чим виразніше і розвиненіше мовлення, тим більше виступають у ньому сама  людина, її духовний зміст, її інтерес. Для формування мовленнєво-комунікативної  компетентності учнів на уроках літературного читання  віддаємо перевагу творчим мовленнєвим завданням, інноваційним методам і засобам розвитку мовлення, використовуємо  ігрові прийоми роботи,  які у невимушеній формі спонукають учнів до побудови діалогічних і монологічних висловлювань: інтерактивна гра «Мікрофон», «Круги на воді», «Фантазери». Викорисовуємо малюнки, загадки, прислів’я. Такі види діяльності активізують дітей до роботи, стимулюють їх на розвиток зв’язного мовлення.

 Одним із видом робіт на уроках літературного читання є робота з художнім твором. Ми навчаємо учнів вести діалог з автором твору, спілкуватися з ним,  на основі змісту тексту формуємо вміння, самостійно крок за кроком відкриваємо і засвоюємо цінності твору, обговорюємо результати в групах. Виконання кожного завдання супроводжується читанням тексту, його частин, формуванням власних оцінок, думок щодо твору [7, С. 9]. Ми вважаємо, що за потрібне в тексті шукати такі об’єкти, які б стали джерелом творчих висловлювань дітей: Що вас здивувало в цьому творі? Коли ти найбільше хвилювався?

Одним із ефективних прийомів, який допомагає зацікавити учнів роботою над текстом, є моделювання змісту шляхом рухомої картини

за сюжетом твору. На ньому діти не лише опрацьовують зміст твору, а й

конструюють сюжетні сцени з предметних малюнків, тобто залучаються

до образотворчої діяльності. Для активізації словникового запасу учнів використовуємо вправи на добір синонімів, антонімів, працюємо із фразеологізмами. Наприклад: «На що схоже?» : дібрати слова-порівняння. (Іній на гілці – срібні голочки, замерзлі слізки; хмарки, неначе ..(морські хвилі);  сонце, .. (мов золота тарілочка). Придумати з ними речення. Високо буде цінуватися те речення, в якому є порівняння, образні висловлення, прикметники, слова, вжиті у переносному значенні. Наведемо приклад: Хмарки, неначе морські хвилі пливли по бездонному небу. Такі та інші творчі вправи спонукають школярів слухати і сприймати мовлення співбесідника та реагувати на його висловлення. Вони  розвивають не тільки фантазію та творчу уяву учнів, але й забезпечують вільне володіння мовленням, формують культуру усного та писемного мовлення.

З цією метою розширюємо життєвий досвід учнів: вчимо  їх спостерігати, уявляти, мислити й відчувати, оцінювати і узагальнювати, а потім передавати словом усе побачене, почуте, пережите. Наприклад, в ході колективного спостереження за довкіллям привертаємо увагу дітей до яскравих предметів і явищ природи, її особливих станів. Як результат такої роботи  може бути побудова усної імпровізованої казки «Про що мені розповіла краплинка роси?» Оскільки молодшим школярам притаманне наочно-образне мислення, то формування навичок діалогічного мовлення здійснюємо за допомогою малюнкових, словесних та графічних опор. Використовуємо такі види роботи: складання схеми розвитку сюжету, опис місця події, випадку, який трапився з персонажем, складання плану, визначення художніх засобів. Як наголошує Л. С. Виготський, у процесі    читання художніх текстів відбувається не  просто засвоєння прочитаного, а й  усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту             [ 2, С.315].

Тому, опрацьовуючи  будь-який жанр художнього тексту на уроці, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукаємо  їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, уявно ставити себе на місце того чи іншого персонажа,  передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь. З цією метою використовуємо такі вправи, як: «Розповідь від імені дійової особи», «Казка навиворіт», «Салат із казок».

 Зрозуміло, що формування мовленнєво-комунікативних компетентностей молодших школярів – це  процес довготривалий, і це неможливо зробити за декілька уроків. Ми намагалися показати через уроки літературного читання, що в процесі цілеспрямованого використання системи вправ і завдань, різноманітних прийомів, форм та методів  можна сформувати рівень розвитку мовленнєво-комунікативних умінь, які значною мірою сприяють забезпеченню соціалізації молодших школярів.

Як бачимо, що в початкових класах урокам літературного читання належить одна із провідних ролей. Ми організовуємо на роках роботу таким чином, щоб кожен школяр висловлював свої думки, як в усному , так і в писемному вигляді, створював зв’язні висловлювання,  відповідно до мети , умов спілкування та норм літературної мови.  Але робота вчителя початкових класів лише на цьому не обмежується.  Існує безмежне коло тих проблем, які потрібно розвивати і впроваджувати  в своїй практиці. З огляду на це вчитель початкових класів закладає лише основу цього процесу. І чим міцніша вона буде, тим якіснішою стане надбудова, змістом якої є уміння досконало володіти всіма засобами рідної мови в будь-якій мовленнєвій ситуації.